Піст — це не дієта. Це прагнення до переваги духа над плоттю

28 листопада починається Різдвяний, або Пилипівський піст, який триватиме сорок днів, по 6 січня 2022-го включно. Про сутність посту, його значення у житті християнина, особливості дотримання — наша розмова з настоятелем Свято-Миколаївського Собору ПЦУ в м. Кременчуці, протоієреєм Володимиром Макогоном

— Не секрет, що чимало людей фактично не замислюються над тим, що таке піст узагалі, або вважають його якоюсь забаганкою, дивацтвом чи просто дієтою. Тож поясніть, будь ласка, перш за все, людям невоцерковленим, сутність посту і для чого він потрібен.
— Усе дуже просто. Коли ми чекаємо на якусь знаменну, урочисту подію, то й готуємося до неї відповідно, по-особливому: спочатку прибираємо у дворі, у своїй оселі, вдягаємо відповідне вбрання, накриваємо святковий стіл. На календарі — кінець листопада. Але вже зараз ми думаємо про Різдво. Чому? Бо сьомого січня ми прийдемо на зустріч із новонародженим Спасителем світу і Господом нашим Ісусом Христом, який втілився через зішестя Духа Святого і народився від Приснодіви Марії. Безумовно, це велика подія, до якої треба ретельно підготуватися. І ця підготовка — піст. Він — як «генеральне прибирання» у нашій духовній оселі. Тому це далеко не саме обмеження себе у питті та їжі. Це наше прагнення до переваги духа над плоттю. Під час посту християни не догоджають своїй плоті та її забаганкам, а навпаки — вгамовують її.
В одній зі своїх багатьох настанов Ісус Христос каже: «Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її». Коли людина піддається забаганкам своєї плоті, насолоджуючись чи намагаючись задовольнити ті чи інші бажання, вона, як правило, веде себе до погибелі. А коли, навпаки, починає діяти згідно із Законом Божим, Священним Писанням, настановами отців православ’я, тоді людина, безумовно, змінюється на краще.
Ще варто пам’ятати, що сорок днів посту — це, по-перше, десята частина року, тобто та десятина, яку ми приносимо в жертву Богові. По-друге, це дари, що з ними вийдемо назустріч нашому Спасителю, який прийшов у цей світ ради нас, людей, і ради нашого спасіння. Колись волхви принесли Спасителю золото як царю, ладан як Богу і смирну як людині, яка буде похована. А ми нині приносимо Йому свої дари, свої жертви: смирення, довготерпіння, — перемагаючи наші людські пороки, негаразди і намагаючись отримати перемогу над гріховними явищами. Ось наші дари, які ми готуємо для новонародженого Спасителя нашого Ісуса Христа. Тому Різдвяний піст — не просто довготривалий, він дійсно спасительний і благословенний святими отцями церкви, бо дарований нам на спасіння.
— То яке поняття, на Вашу думку, найбільш відповідає сутності посту — це необхідність, обов’язок чи традиція?
— Я вважаю, що як для людини-християнина це, перш за все, — необхідність. Чому? Ось простий приклад. Ми п’ять-шість днів на тиждень трудимося, як заповідав нам Бог («Шість день працюй, і роби всю працю свою, а день сьомий — для Господа, Бога твого»), а один день маємо присвятити Богові. От якби щодня була тільки неділя і ми протягом тижня всі дні святкували, — що з того було б?.. Та втратили б відчуття свята, не змогли б оцінити його значення!
Піст не тільки відкидає скоромну їжу й алкоголь, але й обмежує всілякі веселощі. І не тому, що святі отці православ’я такі вже злі або вимогливі. Ну, як поєднати покаянний канон Андрія Критського, де співається: «Душе моя, душе моя, повстань! Що ж ти спиш? Кінець наближається!» — і, наприклад, боксерські бої наших чемпіонів чи конкурс красунь, які виставляють свою вроду на загальний розгляд і оцінки? Там концерти того ж «95 кварталу» чи якісь шоу — а тут пісні ієромонахів, молитви в усамітненні келейнім, на колінах, у сльозах, оплакуванні гріхів своїх… Час посту дарований людині, щоб вона пильнувала, зазирнула всередину себе, віднайшла, що ж є першопричиною нашого такого гріховного життя.
Водночас для християнина це й обов’язок перед Отцем Небесним. Піст потрібен не Богові, він потрібен людині. Адже більшість свого часу ми відводимо для накопичення надбань матеріальних. А наше перебування у цьому світі, як відомо, тимчасове і скороминуче. Тому Бог і заснував Церкву Святу свою для того, щоб ми змінювалися. Молитви, пости, соборні служби, загальна або келейна молитва, усі можливі таїнства, внутрішня й зовнішня краса архітектури — це все для того, щоб людина довірилася Богові, пішла за ним, почала жити за його заповідями та настановами. Що буває з дітьми, які не слухають батьків, замість школи йдуть гуляти? Так само: що буде з цими людьми, які не слухають Отця Небесного? На жаль, не всі з них виживуть і спасуться.
Для тих, хто постує щорік, піст — необхідність і обов’язок — стає ще й традицією. Чотири багатоденних пости на рік; окрім них — пісні дні, середа і п’ятниця щотижня; два одноденні пости — Усікновіння глави Іоанна Хрестителя 11 вересня та Воздвиження Животворчого Хреста Господнього 27 вересня; два святвечора — Різдвяний і Хрещенський 6 і 18 січня — можливо, це і традиції, але ж добрі традиції, які ведуть людину до спасіння.
— Панотче, в умовах нашого насиченого інформаційного простору, коли життя і професійна діяльність вимагає постійного перебування у ньому, — чи реально не порушити жодної вимоги посту (маю на увазі соцмережі, телебачення та інші ЗМІ, інтернет)?
— Звісно, що нереально. Коли Ісус Христос прийшов у цей світ і перебував серед людей, то побачив, наскільки слабкі ми, люди, перед спокусою диявольською, перед усією бісівською напастю. Веліал, Люцифер, Сатана, Антихрист… У нього багато імен, але це — великий диригент зла, ненависник роду людського, людиновбивця. Чому він ненавидить людей? Тому що Бог сотворив за подобою своєю людину — вінець творіння Його рук. Антихрист же, не маючи можливості перемогти Творця, нищить Його творіння, щоб хоч якось дошкулити Богові. Він знає ключик до кожного з нас, як отой диригент камертоном задає ноту і знає — коли, де, яку. Так само, знаючи нас, наші слабкості й немочі, він достеменно знає, як нас завести у пастку на кожному кроці. Тому зовсім не порушити піст нереально. Але зменшити кількість наших падінь ми можемо. Яким чином?
Довіряти Отцю Небесному та намагатись якомога більше і частіше виконувати Його волю. Діти, якими б не були лагідними, не завжди слухають своїх батьків. Але від них самих залежить — більше слухати чи менше. Так і від нас залежить, наскільки ми можемо утриматися від гріха. А що ж ми? Тікаємо від Отця Небесного, Його дім — храм — не відвідуємо, не молимося, не спілкуємося з Ним… Тож нам дається унікальна можливість хоч щось принести у дар Богові; особливий час для збирання цих скарбів — саме благословенний Різдвяний піст. Як це робити? Молитва і, як мінімум, — утримання від гріха. Любиш палити? Не пали! Не можеш повністю відмовитися? Зменш наполовину — і вже добре. Тяжієш до інших гріхів, не можеш їх повністю зректися? Зменш хоча б наполовину. Надміру полюбляєш солодке? Обмеж його споживання до максимуму, наскільки це для тебе можливо. Жадібний? Почни хоч трохи допомагати людям. Лінивий? Хоч чимось займися на цьому світі, працюй. Нестриманий, жорстокий? Стань милосерднішим.
Сьогодні, в умовах пандемії, кожен із нас може виявити свою любов і жертовність до ближнього елементарно: носити захисну маску. Вакцинуватися. Серед духовенства ПЦУ Кременчука та Кременчуцького району невакцинований лише один священнослужитель, через цукровий діабет. Решта всі перехворіли і всі вакциновані. Життя і здоров’я треба берегти і цінувати як дар від Бога. І нехтувати вакцинацією, якщо вона допомагає людям урятуватися від цієї смертельної хвороби, не слід. Противникам масок скажу одне: де ж тоді християнство? Ви молитеся, причащаєтеся, але заради ближнього не хочете виявити турботу про нього. Де ж жертва в ім’я спасіння ближнього? Це вищий прояв егоїзму. Треба виявляти відповідальність. Адже моя маска захищає не мене від вас, а навпаки — вас від мене. У цьому я вбачаю християнство. Так, мені це не подобається, так, це незручно, це дратує, але навколо — мої брати во Христі, і я не маю права не те що заразити, а навіть наражати їх на хоч якусь небезпеку. Я не маю права спокушати їх, щоб не сказали: а батюшка ходить без маски, то чому мені не можна? У нашому храмі всі вакциновані, усі мають сертифікати, усі працюють у масках.
Тож час посту — чудова нагода хоч чимось догодити Богові, принести дар Народженому ради нас і ради нашого спасіння. Почни з малого, як першокласник, — але на славу Божу, на благо і спасіння ближнього.

Бесіду вела Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *